Наш рідний Тернопіль
Чт апр 24, 2014 10:15:52
… Після чергової безсонної ночі вирішили щось з цим робити. В принципі, рецепти відомі і без психотерапевта – зміна ландшафту перед очима, приємні враження, приємні зустрічі, приємні спілкування за чарочкою чогось приємного. Бажано, в ідеалі, все це об’єднати. Звичайно, краще за все підходила поїздка, тим більше, що свята надали ще одного додаткового вихідного дня. Хотілось побути у спокійному місці, де було б затишно і де б нас хотіли бачити. Тернопіль названий був одразу і вже альтернативи не підшуковувались. Так історично склалось, що про перший День народження клубу ми тільки в захопленні читали, а декількагодинних відвідин міста під час повернення з Яблуниці для знайомства з містом замало. Тодішні враження переважно складались від найприємнішого спілкування з Юрою Доком. Про тернопільській осередок старожили знають багато доброго. Отже, пару дзвінків (звичайно, нас чекають), бронювання готелю через Букинг – так вийшло дешевше, ніж напряму, через святкові букинівські знижки,- і в дорогу!
Спочатку планували заїхати до Почаївської лаври, але погода з дощем не віщувала приємних відвідин і ми вирішили відкласти це на зворотній шлях, в чому і виявились праві, як з’ясувалось. На під’їзді до Тернополя проглянуло сонечко і в гарному настрої ми підкотили до готелю біля красивого тернопільського ставка. Набираю Юру і боковим зором бачу, як до машини підходить знайома постать – Тімур! Тернопільчан не обманеш маневрами – зустрінуть в усякому випадку, як несподівано не появишся. Гостинність від душі – в крові. Це наше щастя – мати таких друзів.
Тернопіль – за Збручем, європейське західне місто, що строго прямує моральним канонам. Отже, тиждень перед Паскою розважальні заклади та ресторани зачинені (пригадали Різдво в Польщі рік тому) - піст. Але готель – для подорожніх і нагодували нас смачно. До речі, взагалі готель («Галичина») справив дуже приємне враження – непідробна гостинність, доброзичливе ставлення персоналу сприяють лікуванню київської психіки. А готують! Як вдома! Запашні деруни зі скоринкою та сметанкою, піджарка з цибулькою, свіжесенький зелений борщик («тільки вчора з села щавлику підвезли»), ароматні сирнички і запашна кава! Ммм… Ну і, звичайно, під гарний краєвид з 10-го поверху – 50 крапель тернопільської місцевої задля ще більшої (куди вже?!) яскравості вражень…
Ось він, краєвид з готелю, в різні моменти нашого відпочинку
Ввечері Тімур прогуляв нас по набережній, знайшов кафешку, хазяї якої відсвяткували свою Паску тиждень тому і вже відкрились для відвідувачів, дочекались Юрчика і посиділи разом за спогадами та розмовами. Як сонечко зайшло, поручкались дозавтра, а Док прокатав нас вечірнім містом. Подивились нові райони, трохи полякали чергових на докторівській роботі – ввечері зазвичай тільки пацієнтів привозять, кашкая не чекали. Повинен відзначити, що житлові новобудови виглядають цілком затишними, чистенькими, зелененькими, геть не схожими на периферійні хрущоби. Ніякого натяку на провінційне виживання. Вже під готелем, перед висадкою (слово за слово, бо ж неможливо розійтись так просто), Юра порадив на наступний день відвідати Зарваницю – селище в годині шляху від Тернополя, за що йому щиро дякуємо.
Дерева підстрижені, як на Заході. В Києві такому ще не навчились
Всі фонтани в місті чистесенькі і працюючі
Наслідки штурму МіськУВС
Паски в Тернопілі святять переважно з вечора. Всі йдуть сім'ями, красиво одягнені
Зранку, смачно поснідавши, під рясний дощик вирушили до Зарваниці. Як же ж приємно їхати Україною навесні! Обабіч дороги рясніють рівнесенькі поля смарагдової озимини впереміжку з масним чорноземом ярових, від садочків біля чистесеньких хатинок віє у відкрите вікно ароматами квітучих вишень та груш. На ріллі поважно виступають лелеки під переливчасті співи шпаків. Слава Україні!
Зарваниці зустріли нас дощиком і золотими куполами несподівано кремезного соборного комплексу. Людей небагато зранку, тихо, благодать небесна, пташки щебечуть, молоде листячко шелестить на зелених схилах.
Трохи далі вгору підіймається до монастиря копія Хресної дороги на Голгофу. Біля кожної станції – кам’яна стела з описом.
Нагорі, на території Святотроїцького монастиря, стоїть дерев’яна церква. Ані душі. Поставили свічки, самостійно кинувши в спеціальній хрестовий отвір в дерев’яній колоді пожертву на храм. Тишааа… , лише весняний пташиний спів понад горами лине.
Постояли під дерев’яним склепінням храму, спустились долу до комплексу, де зайшли до підземної церкви.
Дощик стихав поволі и ми перейшли через дорогу до цілющого джерела Святої Анни. Як з’ясувалось наступного дня, саме до цього джерела везуть мирян екскурсіями з Почаївського монастиря. Тут був Папа Іоанн Павло ІІ під час відвідин України. За легендою, температура води в купелі +4 градуси. Ми омились та навіть омили ноги. Все ж таки, здається, температура трохи більше. Але вода прозора, чиста. Посиділи трохи в альтанці понад річкою.
На виїзді зайшли в старовинний Храм Пресвятої Трійці та Пресвятої Покрови до цілющої Зарваницької ікони Божої Матері.
По дорозі до Тернополя взяли на борт тітоньку, що їхала до друзів на свято. Багато наслухались від щирої жіночки про дитячі розваги, про свято Паски під комуняками, про сільське українське життя. Були здивовані чайками, що годувались просто на торф’яних болотах. Досі вважав, що ці птахи селяться тільки біля великих річок або на морі. Тітонька пояснила, що на торф’яниках багато риби, отже морські птахи з задоволенням стають суходільними.
В Тернополі нас чекало сонечко, і з превеликим задоволенням ми гуляли по надбережній бруківці, з красивих місточків дивились у прозорий тернопільський ставок, милувались охайними підстриженими тополями та вербами понад блискучою водою, мружили очі на тепле весняне сонечко. Потім піднялись до центру міста і просто вражені були його чистотою, охайністю, впорядкованістю. На центральному бульварі під модерновими ліхтарями сиділи на лавочці інтелігентні бабусі в охайних капелюшках, на місцевому Майдані дітлахи грались серед голубів, що навіть не думали лякатись, по місцевому «арбату» дефілювали симпатичні тернопільчанки, дзюрчали фонтани прозорою водою. Європа…
Тернопільска Голандія
Вже пішли весняні гриби
Єлісєйка
Місцевий Арбат
http://qashqai-club.com/bb3/gallery/images/upload/6c39ed0efa9f1254b5697b5e02684d00.jpg
Тернопільскій Майдан перед театром. Тут відбувались Віче
В центрі міста багато старовинних, яскраво пофарбованих будиночків
Російський банк на вулиці Руській. Ніхто не підпалює. Чомусь...
Незвична кам'яна церква нагадує про лицарські часи
А надвечір нас вже чекали друзі і декілька годин в затишному місці ми сміялись, згадували, сподівались, сумували.
Айна заразливо сміялась
Саня Дракоша згадував подробиці наших подорожей до Голандії, Парижу, Карпат. Ми вже дещо забули, а, виявляється, є клубники, що читають наші спогади і пам’ятають їх не гірше очевидців. Приємно.
Трохи з сумом, але з великим сподіванням на майбутні зустрічі, довелось все ж попрощатись...
Зранку ще помилувались на вранішній Тернопіль і в дорогу - до Почаєва
Погода нас побавила і дала змоги спокійно погуляти по святині
Новий великий храм. За розмірами я б порівняв з Храмом Христа Спасителя в Москві
Всередині ще йдуть оздоблювальні роботи
Господарство монастиря
Ось таке файне, наше українське місто Тернопіль. Раджу відвідати, не пожалкуєте.
Все добре швидко минається, але залишається в нашій пам'яті назавжди. Завдяки щирим людям, які нас чекають. Низький Вам уклін, тернопільчани!
Спочатку планували заїхати до Почаївської лаври, але погода з дощем не віщувала приємних відвідин і ми вирішили відкласти це на зворотній шлях, в чому і виявились праві, як з’ясувалось. На під’їзді до Тернополя проглянуло сонечко і в гарному настрої ми підкотили до готелю біля красивого тернопільського ставка. Набираю Юру і боковим зором бачу, як до машини підходить знайома постать – Тімур! Тернопільчан не обманеш маневрами – зустрінуть в усякому випадку, як несподівано не появишся. Гостинність від душі – в крові. Це наше щастя – мати таких друзів.
Тернопіль – за Збручем, європейське західне місто, що строго прямує моральним канонам. Отже, тиждень перед Паскою розважальні заклади та ресторани зачинені (пригадали Різдво в Польщі рік тому) - піст. Але готель – для подорожніх і нагодували нас смачно. До речі, взагалі готель («Галичина») справив дуже приємне враження – непідробна гостинність, доброзичливе ставлення персоналу сприяють лікуванню київської психіки. А готують! Як вдома! Запашні деруни зі скоринкою та сметанкою, піджарка з цибулькою, свіжесенький зелений борщик («тільки вчора з села щавлику підвезли»), ароматні сирнички і запашна кава! Ммм… Ну і, звичайно, під гарний краєвид з 10-го поверху – 50 крапель тернопільської місцевої задля ще більшої (куди вже?!) яскравості вражень…
Ось він, краєвид з готелю, в різні моменти нашого відпочинку
Ввечері Тімур прогуляв нас по набережній, знайшов кафешку, хазяї якої відсвяткували свою Паску тиждень тому і вже відкрились для відвідувачів, дочекались Юрчика і посиділи разом за спогадами та розмовами. Як сонечко зайшло, поручкались дозавтра, а Док прокатав нас вечірнім містом. Подивились нові райони, трохи полякали чергових на докторівській роботі – ввечері зазвичай тільки пацієнтів привозять, кашкая не чекали. Повинен відзначити, що житлові новобудови виглядають цілком затишними, чистенькими, зелененькими, геть не схожими на периферійні хрущоби. Ніякого натяку на провінційне виживання. Вже під готелем, перед висадкою (слово за слово, бо ж неможливо розійтись так просто), Юра порадив на наступний день відвідати Зарваницю – селище в годині шляху від Тернополя, за що йому щиро дякуємо.
Дерева підстрижені, як на Заході. В Києві такому ще не навчились
Всі фонтани в місті чистесенькі і працюючі
Наслідки штурму МіськУВС
Паски в Тернопілі святять переважно з вечора. Всі йдуть сім'ями, красиво одягнені
Зранку, смачно поснідавши, під рясний дощик вирушили до Зарваниці. Як же ж приємно їхати Україною навесні! Обабіч дороги рясніють рівнесенькі поля смарагдової озимини впереміжку з масним чорноземом ярових, від садочків біля чистесеньких хатинок віє у відкрите вікно ароматами квітучих вишень та груш. На ріллі поважно виступають лелеки під переливчасті співи шпаків. Слава Україні!
Зарваниці зустріли нас дощиком і золотими куполами несподівано кремезного соборного комплексу. Людей небагато зранку, тихо, благодать небесна, пташки щебечуть, молоде листячко шелестить на зелених схилах.
Трохи далі вгору підіймається до монастиря копія Хресної дороги на Голгофу. Біля кожної станції – кам’яна стела з описом.
Нагорі, на території Святотроїцького монастиря, стоїть дерев’яна церква. Ані душі. Поставили свічки, самостійно кинувши в спеціальній хрестовий отвір в дерев’яній колоді пожертву на храм. Тишааа… , лише весняний пташиний спів понад горами лине.
Постояли під дерев’яним склепінням храму, спустились долу до комплексу, де зайшли до підземної церкви.
Дощик стихав поволі и ми перейшли через дорогу до цілющого джерела Святої Анни. Як з’ясувалось наступного дня, саме до цього джерела везуть мирян екскурсіями з Почаївського монастиря. Тут був Папа Іоанн Павло ІІ під час відвідин України. За легендою, температура води в купелі +4 градуси. Ми омились та навіть омили ноги. Все ж таки, здається, температура трохи більше. Але вода прозора, чиста. Посиділи трохи в альтанці понад річкою.
На виїзді зайшли в старовинний Храм Пресвятої Трійці та Пресвятої Покрови до цілющої Зарваницької ікони Божої Матері.
По дорозі до Тернополя взяли на борт тітоньку, що їхала до друзів на свято. Багато наслухались від щирої жіночки про дитячі розваги, про свято Паски під комуняками, про сільське українське життя. Були здивовані чайками, що годувались просто на торф’яних болотах. Досі вважав, що ці птахи селяться тільки біля великих річок або на морі. Тітонька пояснила, що на торф’яниках багато риби, отже морські птахи з задоволенням стають суходільними.
В Тернополі нас чекало сонечко, і з превеликим задоволенням ми гуляли по надбережній бруківці, з красивих місточків дивились у прозорий тернопільський ставок, милувались охайними підстриженими тополями та вербами понад блискучою водою, мружили очі на тепле весняне сонечко. Потім піднялись до центру міста і просто вражені були його чистотою, охайністю, впорядкованістю. На центральному бульварі під модерновими ліхтарями сиділи на лавочці інтелігентні бабусі в охайних капелюшках, на місцевому Майдані дітлахи грались серед голубів, що навіть не думали лякатись, по місцевому «арбату» дефілювали симпатичні тернопільчанки, дзюрчали фонтани прозорою водою. Європа…
Тернопільска Голандія
Вже пішли весняні гриби
Єлісєйка
Місцевий Арбат
http://qashqai-club.com/bb3/gallery/images/upload/6c39ed0efa9f1254b5697b5e02684d00.jpg
Тернопільскій Майдан перед театром. Тут відбувались Віче
В центрі міста багато старовинних, яскраво пофарбованих будиночків
Російський банк на вулиці Руській. Ніхто не підпалює. Чомусь...
Незвична кам'яна церква нагадує про лицарські часи
А надвечір нас вже чекали друзі і декілька годин в затишному місці ми сміялись, згадували, сподівались, сумували.
Айна заразливо сміялась
Саня Дракоша згадував подробиці наших подорожей до Голандії, Парижу, Карпат. Ми вже дещо забули, а, виявляється, є клубники, що читають наші спогади і пам’ятають їх не гірше очевидців. Приємно.
Трохи з сумом, але з великим сподіванням на майбутні зустрічі, довелось все ж попрощатись...
Зранку ще помилувались на вранішній Тернопіль і в дорогу - до Почаєва
Погода нас побавила і дала змоги спокійно погуляти по святині
Новий великий храм. За розмірами я б порівняв з Храмом Христа Спасителя в Москві
Всередині ще йдуть оздоблювальні роботи
Господарство монастиря
Ось таке файне, наше українське місто Тернопіль. Раджу відвідати, не пожалкуєте.
Все добре швидко минається, але залишається в нашій пам'яті назавжди. Завдяки щирим людям, які нас чекають. Низький Вам уклін, тернопільчани!
