Хуторянин писал(а):А стебатся надо мною позволительно?
Конечно. Как и надо мной, как и над другими людьми. На стеб, подколки надо уметь реагировать.
Но если, например, я твой герб буду называть двуголовым пятиху*м или буду смеяться над тем, что в китайском много слов начинаются на х*й (я пытаюсь объяснить на примерах из близкой тебе терминологии), значит я тогда буду мудаком. Чем ты в данный момент и являешься.
Хуторянин писал(а):А стебатся надо мною позволительно? Так это же двойные стандаты! А анекдот такой не слышал (отстаю), расскажите.
та он же старющий.... вариаций много, вот первое попавшееся (без изменений): "Приехал мужик из Москвы в Киев,ну и хочет сойти за своего.После окончания прогулки по городу пытается найти остановку,и спрашивает прохожего: -Вибачте,де у вас тут...останівка? А ему в ответ: -Не "останівка",а зупинка, а ти, москалику вже приїхав!"
Хуторянин писал(а):А стебатся надо мною позволительно? Так это же двойные стандаты! А анекдот такой не слышал (отстаю), расскажите.
Выяснять кто начал первый я не собираюсь, думаю взрослые люди не должны до этого опускаться. Каждый человек позволяет себе в меру своего воспитания. Ответить за всех не могу. Нужно думать прежде чем что-то говорить. Тем более в гостях.
Как пишет Зеркало Недели, согласно докладу, в 2013 году просили убежище 56 тысяч 351 сириец (25 тысяч 232 в 2012 году), 39 тысяч 779 россиян (22 тысячи 650 в 2012 году) и 38 тысяч 653 афганцев (47 тысяч 519 человек в 2012 году). Следом идут Ирак - 38 тысяч 171 человек, Сербия (и Косово согласно Резолюции Совета Безопасности ООН 1244 (1999)) – 34 тысячи 660, Пакистан – 26 тысяч 310, Иран – 23 тысячи 879, Сомали – 23 тысячи 71, Эритрея – 21 тысяча 837 и Китай – 20 тысяч 170. Больше читайте здесь: http://ru.tsn.ua/svit/rossiya-zanyala-v ... 56164.html
1. россия - второе место по числу беженцев 2. в этом списке "лидеров" россия в компании с очень интересными Великими Процветающим Державами
Знатная поэтесса! Прямо, почти как Агния Барто. Куда тому Тарасику до этой девушки. Конечно, не обладаю таким даром как она, могу только призвать сюда строки земляка моего устаревшего. Ведь это он почти 200 лет тому написал. Конечно, многим будет лень читать впервые или перечитывать, тогда дальше эпиграфа читать не стоит. Одновременно предупреждаю, что эпиграф тот написан вовсе не украинцем, а скорее ж..., простите -- иудеем.
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть. Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жни́ва! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. /349/ Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у Бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших... і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить /350/ Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! образ Божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засядуть, і премудрих Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду — /351/ Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А ґвалту! а крику! «І гармонія, і сила, Музика та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани /352/ Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, /353/ Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, /354/ Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!
Вы сначала осмыслите то, о чём и о ком говорит Шевченко, если конечно вы знаете украинский язык, а потом уже сравнивайте с молодой девушкой. И вообще какое то резонёрство. При чём хоть тут Агния Барто, а почему не Цветаева? Не надо показывать свою безграмотность, вы же сами противоречите себе, особенно цитируя Шевченко.
Кто же еще может ставить диагнозы, как не доктор. Вы, Dr.Feelgood, тут не один и не первый. Но если при этом Вы внимательно перечитали Шевченко, задумались к кому (см. название произведения) он обращается и с чем, то это уже хорошо.
